В часи Київської Русі це було місто Дернов, засноване воно чорними клобуками в часи княжіння Великого князя Володимира «980-1015».Зараз це місце в народі називають Горбинчине. На Дереновій горі було збудоване укріплення. Основним обов’язком чорних клобуків була охорона південних кордонів Київської Русі. Крім цього чорні клобуки займалися землеробством і тваринництвом та вирошували ягоди дерену (кизилу). Ягоди сушили для воїнів Русі, як ліки, а з деревини виготовляли держаки для списів, кору використовували для красіння овчин, з яких виготовляли одяг для воїнів Русі.

Князь Із’яслав (1054-1068) просив допомоги у війську чорних клобуків для примирення міжусобної боротьби серед князів. Коли напали в 1240 році на Київську Русь монголо-татари військо чорних клобуків ніякого опору не чинило,тому воно й далі стало розширятися у сторону річки Рось на віддалі 5 км. До нашого часу збереглися частини укріплення на горі Деренові на полях горбинченого часто виорюють гончарні вироби тих часів, ніяких слідів знахідок тих часів зброї не виявлено.В кінці 14 ст село стало називатися Деренківець.

Першими жителями нашого села були ще люди камяного віку. Про це свідчать рештки кам'яних знарядь праці, які часто зустрічаються у верхніх шарах землі. Свідками цього є декілька могил на околицях села, що слугували спостережно-сторожовими пунктами. На території села було декілька поселень : Водяне, Замковище, Гончариха. Саме тут було знайдено багато знарядь праці: стріли, камяні бурила, скребки, та інше Знайдено випадково кам'яні сокири. Сокира з с. Деренківець орнаментована насічками, що утворюють ялинку. На думку окремих істориків, зокрема М. Максимовича село є літописним Двереном. Щодо походження самої назви села то одна із версій, що ця назва походить від відомої нам назви гори Деренової, яка називається "замковищем". Сама назва і рештки знайденої цегли, які знаходять тут, на горі, свідчать про те, що тут був укріплений замок

Дерновий.

Середньовіччя

 

 

 

Вперше наше село в історії згадується в літописі 1192 року. Фортеця Дверн була заснована князем Ярославом Мудрим і служила для захисту Київської Русі від нападів кочівників. Після нападу монголо-

татар фортеця Дверен була зруйнована. Невелика кількість вцілілих людей шукали притулку на руїнах міста, але монголо-татари не давали відбудувати його. Тому населення селились по лісах вище р. Рось. Виникло нове поселення поблизу р. Рось. Спочатку його жителі називались "дерновщанами"- тобто вихідцями з Дернового, а пізніше поселення почало називатись Деренківцем. 242 роки томилась Русь під монголо-татарським ігом. Прииною цього була велика роздробленість та міжусобиці між самими князями. Видатний російський історик С.М. Соловйов посилаючись на літописні джерела пише, що одного разу всі жителі Поросся покликали І зяслава князювати в Києві замість невгодного їм Ігоря. Ізяслав послухав їх і пішов до міста Дернового. Тут обєдналися

з ним всі жителі Поросся і всі тюрські племена, що жили на берегах Росі, а саме: горні клобухи, тюрки, берендеї та інші. Ці

інородні племена рятуючись від диких половців приєдналися до Київської Русі і

мирно жили на Пороссі, допомагаючи боротися з половецькими загарбниками. В Дерновий до Ізяслава прийшли васильківці і білородці. З Дернового Ізяслав повів військо на Київ, скинув Ігоря і став у 1146 році київським князем.

Нові часи

 

За С. Освєцином, у 1643 році Деренківцем називалось Березківці, а також (Вольського Воля?). Від Деренківця у напрямку Городища йшли Деренківські гори, висотою від 121,92 метрів до 182,88 метрів. Письмові згадки про Деренківець як сотинне містечко є під 1654

роком. У ньому проживали: 1 сотник, 1 отаман, 1 осавул, 179 козаків, 17 міщан, які прийняли присягу московському царю. Після Переяславської ради 1654 року генеральний обозний Тимофій Носач отримав грамоту на Деренківець. З 1776 року власником села був

князь Любомирський; пізніше графиня Олександра Бнгельгард, яка вийшла заміж за графа Ксаверія Бараницького; з 1826 року графиня Єлизавета Ксаверівна Бараницька, яка була одружена з графом, найянішим

князем і фельдмаршалом Михайлом Семеновичем Вороновим; 1804 року село стало власністю графа Літте; 1844 року - М.С. Воронов; 1884 року - Катерині Андріївні Балашовій, уродженої графині Шувалової. Село належало до Городищенської управи

Мошногородищенського маєтку і було центром Деренківецької волості, створеної у

звязку з проведенням реформи землеволодіння державних селян 1873 року. Відповідно до положення 19 лютого 1861 року були адміністративнмми органами управління державними селянами. Здійснювали нагляд за своєчасним надходженням податків, виконання селянами

військових і натуральних повинностей, продажем майна селян за борги. Виконували також поліцейські функції у волості. У селі було створено своє волосне правління, яке у 1917 році реформовано Тимчасовим урядом у земську волосну управу, а в 1919 році ліквідовано. В 1852 році Лопухіними-Демидовими було побудовано Набутівську

цукроварню.

Деренківецька волость

 

 

На 1 січня 1900 року волосне правління знаходилось в сДеренківець. До складу волості входило 5 сіл: Вільхівчик, Драбівка,

Деренківець, Завадівка, Черепин. В яких проживало 11504 мешканці (5757 чоловіків та 5747 жінок). За віросповіданням: 11235 православних і 269 іудеїв. Школи: 4 -церковно-парафіяльних, 3 - грамоти. Всього землі 15255 десятин, на той час 8166 десятин

належало поміщикам, 222 десятини -церквам, 6867 десятин - селянам та іншим. Загальна кількість орної землі було 8612 десятин, сінокісної - 598 десятин, під лісами -5090 десятин, непридатної - 953 десятин (в тому числі під річками, ставками, озерами,

болотами - 41 десятина, під дорогами -шляхами - 20 десятин). Якість землі супісок. 5643 десятин селянської землі обкладалось податками: державними - у 1519 крб. 73 коп,, і мирськими - у 5319 крб. ЗО коп. Утримання

волосних посадових осіб обходилось у 900 крб. і сільських - у 1017 крб. 31 коп. Платню волосний старшина отримував у розмірі 250 крб. за рік, а писар - 400 крб.

Релігійна громада.

 

У селі було дві церкви: Миколаївська і Успенська. Перша згадка під 1701 роком. У 1730 році була побудована деревяна церква покрита залізом, окремо побудована дзвіниця. У 1804 році церква знаходилась у володінні поміщика, власника Деренківця графа Літте. Орної землі мала на ЗО днів. У 1853 році була дещо відновлена. В ДАЧО знаходилась метрична книга Миколаївської церкви з 1792 по 1811 роки. У 1792 році народилось 11 діток, повінчалось 17 пар, померло 28 осіб; у 1794 році - 48,3,28; у 1809 році - 44,9,36; у 1811 році - 48,15,44.За "Кліровими відомостями" до церкви належало парафіян: у 1804 році - 960 осіб; у 1808 році - 915 осіб; у 1813 році - 899 осіб; у 1818 році - 960 осіб; у 1916 році - 1545 осіб. Серед парафіян на 1844 рік було 25 військових, 38 шляхтичі, 920 селян. На 1916 рік селян було 1535 осіб, 10 представників духовенства. При церкві працювала церковна школа. У 1916 році школа знаходилась у другому приміщенні у ній навчалось 9 хлопчиків і 48 дічаток.

 Побудована у 1711 році коштом парафіян. Церква деревяна, дах покритий залізом, пофарбований. У другій половині XIX століття церква була дещо перебудована з дуба триглава. Престол деревяний 28,00 м, іконостас - за обрядом греко-російської східної церкви. На дзвіниці було 6 дзвонів. У ДАЧО зберігаються окремі церковні матеріали. За метричними книгами у 1804-1805 роках народилось 79 дітей; у 1807 році - 63 дітей; у 1814 році - 71 дитина. Серед парафіян переважна більшість селян, потім військові, міщани, представники духовенства. У 1866 році сюди прийшли римо-католики. У 1784 році Корсунський монастир позбавився свого найціннішого начиння: ігумен Єлизар побоюючись уніатів

дав дорогі церковні речі на збереження священику Деренківця Федору Левицькому, але вони були викрадені з його власної комори, а ким невідомо.

Новітні часи

 

Не оминули наше село революції 1905-107 років, Лютнева революція 1917 року та Жовтнева соціалістична революція 1917 року.

Наш односелець М.Ф. Лисенко брав безпосередню участь в другій. Громадянська війна 1917-1921 років зачепила і наше село. Клімов, Гарбуз, Полтавець, Соловей, Слюсар - наші односеельці, що брали в ній активну участь. В 1929 році почалося колгоспне будівництво в Деренківці. На території нашого села було організовано 3 колгоспи: "Ударник", "Імені Т.Г. Шевченка", "Більшовик". В нашому селі 1922 року утворено лікнеп в хаті Кононенко. Першою вчителькою була Перехрест Н.З. Відкрилась хата-читальня. В 1935 році відкрита середня школа до якої ходили учні з навколишніх сіл: Нетеребки, Драбівки, Черепина... 1932-1933 роки трагедія, що не оминула і наше село - голодомор. За неповними даними 40% жителів села померло від голоду. Факти свідчать про випадки людоїдства.

Велика Вітчизняна війна.

 

Не оминула Деренківець чорна ніч Великої Вітчизняної війни. 22 червня 1941 року о 4 годині ранку фашиська авіація бомбила

Набутівський цукровий завод. Наші односельці з першого дня війни почали записуватись в армію та відбували на фронт. Наш односельчанин Царенко був учасником оборони Ленінграда і шофером "дороги

життя" (по ній перевозили хліб і продовольство в Ленінград, а вивозили хворих і поранених). Величко В.І. боровся з фашистами на Балтійському флоті захищаючи Ленінград. Пузько Василь -моряк Чорноморського флоту, загинув у перші дні війни. Капітан Суржко, який убив старосту нашого села - німецького запроданця Григора, але сам був вбитий жандармом Хорунжим. Наших односельців вивозили на работи до нациської Німеччини це такі як: Слюсар, Кузьменко, Шевченко та

інші. На території району було створено підпільний "Комітет-ЮЗ" та партизанський

загін "Рижого", що підпорядковувався "Комітету-ІОЗ". Вони були засновані учителями Марценюком та Хоменком. Але в 1943 році діяльність комітету була викрита, підпільників схоплено і страчено.

На 1900 рік у селі налічувалось 740 дворів -4103 жителі; на 1925 рік - 1070 двори - 4465 жителі; на 1958 рік - 1003 двори - 3161 жителі; на 1970 рік - 1060 дворів - 2983 жителі; на 1980 рік - 1056 дворів - 2688 жителі; на 1990 рік - 964 двори - 2110 жителі; на 2001 рік - 884

двори -1911 жителі.

Сільська рада

 

 

Сільська рада робітничих селянських та червоноармійських депутатів створена, як вищий розпорядчий і виконавчий орган влади на селі. Підпорядковувалась волосним виконавчим комітетам, з 7 березня 1923 року

- виконавчому комітету районої ради робітничих селянських та червоноармійських депутатів. У 1925 році створено сільську раду в селі. З 1937 року сільська рада отримала найменування сільської ради депутатів трудящих і стала обирати виконком на своїх сесіях. З 7 жовтня 1977 року сьльська рада трудящих почала називатись сільською радою народних депутатів, а з 28 червня 1996 року - сільською радою.